Де Iпанема розкинулась вiльно, Кружляє дiвчина немов божевiльна Вiд ранку до ночi одна шкандибає вона... Я щодобово, немов на диванi Лежу й загоряю на Копокабанi Сумую, що мовчки без мене прямує одна.
Тю! Що ж ото ж ти без мене Десь у дiбровах зелених? Як розв’язати проблему: Од Херсона i до Iпанеми Знову зустрiнемось де ми?
Сонечко нишком у море сiда полегеньку, Бувай, на добранiч Бразилiя – ненько... Та де ж ти, серденько? Була – та й нема Була – та й нема...
Дiвчина, яснiї очi, пiсочком тупоче, I море їй п’яточки ніжно лоскоче. Щодня i щоночi тут ходить вона... Гарна така молодиця, що раз подивиться – I кожному хочеться їй пiдкориться, Вона ж бо, як киця, гуляє одна...
Є тут чого сумувати... Я ж не якась там нiкчема, Щоб те дівча обiйняти! От i скиглить уся Iпанема: Чом ти вiд мене окремо?
Тож я сиджу в бiлих штанях та й думку гадаю: Чому не лiтаю i грошей немає? А десь по-над плаєм Невiльниця йде... Iзаура йде...
|