Балада про рабина Бешта і опришка Довбуша
(на украинском языке)
Небо ніби з оксамиту, в хмарах сивих мов заплатах.
І прихованi джерела килимом зі трав...
Був колись Олекса Довбуш, він опришкував в Карпатах,
Пограбовані маюрні бідним роздавав.
Був в Карпатах реб Ісроєль, рабі Бешт той – славнозвісний.
Від погоні вийшов Довбуш до нього, кривав.
Рабі Бешт відвів погоню та молитвою корисной
Рану злікував, водою вільной напував.
Біля ватри мовив Довбуш: “Швидко ти лікуєш рани.
То ж я піду звідси вранці”, - а рабин йому:
“Бачив якось в Коломиї друга я твого Івана.
Відчуваю, зрада близько дому твоєму!”
Посмутнів Олекса Довбуш, від полум’я згасли блики,
Ще й вхопив валашку гостру – захиститись щоб.
І промовив реб Iсроель, рабі Бешт, мудрець великий:
“Він проходить біля церкви, та не хрестить лоб!”
Розсміявсь Олекса Довбуш: “Я тебе не розумію!
Ти ж не віруєш в Ісуса, в нашого Христа!
Ну не хреститься – та й годі, я його с юнацтва вію.
Вірним був Іван, і совість у нього чиста!”
Відказав рабин Ісроель: “Довбуш, зрада у порога!
Та невже ти сам не чуєш той скорботний дзвін?
Він не хреститься на церкву, свого не шанує Бога,
Так чому ж, Олекса Довбуш, буде вірним він?”
...Разом з другом їхав Довбуш, захід був мов блискавиця.
А Іван відстав повільно, та на бережку
Вперше він перехрестився, зарядив свою рушницю
І пустив гарячу кулю в спину ватажку.
І казав він: “Вже набридло з жебраками цілуватись,
Ночувати просто в полі – ніби небо дах!
Без пошани та маєцтва, ще й соромом тим пишатись
В одна-одному каптаї, старих чоботах!
Я одержу сто дукатів, стану міцним та заможним.
Поховають тебе леґінь тії жебраки.
Ти уходив від гайдуків, був хоробрим, переможним,
А загинув, неборако, від моєй руки!”
І пішла душа Олекси до останнього порога.
Ще він чув слова рабина – ніби-то з’яву:
“Він не хреститься на церкву, свого не шанує Бога...”
Кров червона струмувала просто у траву...
Автоперевод на русский:
Баллада о раввине Беште и разбойнике Довбуше
Небо словно синий бархат, в серых облачных заплатах,
Прячет от чужого взора горный перевал...
Жил да был Олекса Довбуш, он разбойничал в Карпатах -
Отнимал он у богатых, бедным раздавал.
Жил в Карпатах реб Исроэль, рабби Бешт – мудрец известный.
И пришел к нему разбойник, раненый, без сил.
Рабби Бешт отвел погоню, и молитвою чудесной
Раны вылечил, водою горной напоил.
И сказал ему Олекса: "Заживает быстро рана,
Я уеду нынче утром", – а раввин в ответ:
"Видел как-то в Коломые друга твоего Ивана
Знай же, что измена ходит за тобою вслед".
Помрачнел Олекса Довбуш, по лицу скользнули блики,
Почему-то охватила легиня журба.
И промолвил реб Исроэль – рабби Бешт, мудрец великий:
"Ходит друг твой мимо церкви и не крестит лба."
И сказал раввину Довбуш: "Я тебя не понимаю,
Ты ж не веришь в Иисуса, в нашего Христа!
Он не крестится – так что же? Я его с юнацтва знаю
Верен мне Иван, и совесть у него чиста!"
Но ответил реб Исроэль: "Не развеешь ты тревогу,
Не напрасно я печалюсь о твоей судьбе.
Он не крестится на церковь, своему неверен Богу,
Так с чего ж ему, Олекса, верным быть тебе?"
…Вместе с другом ехал Довбуш, засмотрелся он на птицу,
А Иван отстал немного, и на бережку
В первый раз перекрестился, зарядил свою рушницу
И послал лихую пулю в спину ватажку.
Прошептал он: "Надоело с жебраками целоваться,
Ночевать – то в чистом поле, то в глухих лесах.
Надоело брать богатство, да тотчас его лишаться,
Щеголять в дрянном каптае, старых чоботах!
За тебя возьму дукаты, стану я теперь заможным,
А тебя схоронят птицы, прямо у реки.
Уходил ты от гайдуков, хитрым был и осторожным -
А загинув, неборако, от моей руки!"
И ушла душа Олексы да к последнему порогу,
Слышал он слова раввина, будто наяву:
"Он не крестится на церковь, своему неверен Богу..."
Кровь горячая стекала в желтую траву...